Педагогічна освіта в Польщі

ВСТУП

Вчитель – головна фігура педагогічного процесу. Його особистий приклад є могутнім фактором виховного впливу. Позитивні якості вчителя є основою його авторитету – визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили і переваги, глибокої пошани до вчителя, віри в нього. Вчитель повинен прагнути до духовного збагачення учнів, поважати унікальність кожної особистості, організовувати педагогічний процес в умовах інтелектуальної співпраці. Специфіка педагогічної діяльності вчителя полягає в тому, що він взаємодіє з учнями, яким властиві різноманітні інтереси. Це вимагає від нього володіння системою професійних знань. Професійні знання поглиблюють, спрямовують і організують індивідуальний досвід вчителя, відкривають можливості для його вдосконалення і розвитку. Вчитель повинен володіти такими професійними уміннями: 1) вміння визначити конкретні педагогічні завдання: дослідження особистості і колективу з метою визначення рівня його готовності до оволодіння знаннями; 2) вміння створювати логічно завершену педагогічну систему: комплексне планування навчально-виховних завдань, вибір форм, методів, засобів його реалізації; 3) вміння враховувати і оцінювати результати педагогічної діяльності: самоаналіз і аналіз освітнього процесу, визначення нових завдань. Вагомими для педагога є наявність педагогічних здібностей. Цю систему утворюють: організаційні здібності, дидактичні здібності, перцептивні – виявляються в здатності сприймати та розуміти іншу людину, комунікативні, науково-пізнавальні. Комплекс таких здібностей є важливою передумовою успішного володіння педагогічною професією. До професійних якостей відносять: професійне мислення, професійну спрямованість: цілеспрямованість, гуманістична спрямованість, ідейна переконаність, позитивне ставлення до себе; експресивні якості: емоційно-вольова стабільність, стійкість до стресу, оптимізм, витримка, самоконтроль. Організаційні якості: відповідальність, працездатність, дисциплінованість. Комунікативні якості: контактність. Отже, вчитель повинен бути взірцем професіонала, носієм високих громадянських, професійних та особистісних якостей. Уважне й бережне ставлення до дітей, повага до їх почуттів є обов’язковою складовою професіоналізму вчителя.

1.ІСТОРИЧНЕ КОРІННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В ПОЛЬЩІ.

Педагогічна освіта Польщі має глибоке історичне коріння, на якому формувалася прогресивна система навчання та виховання школярів різних поколінь. У становленні й розвитку системи освіти в Польщі було чимало цінного, що вимагає об’єктивного вивчення і переосмислення з позицій сучасності та визначення особливостей навчання і виховання відповідно до реальної соціально-політичної дійсності країни на різних історичних етапах .

Підготовка вчителів у Польщі поринає у давнину віків. Науковцям вдалося виробити модель навчання вчителів. Неоціненну роль у цій галузі відіграли професійні зв’язки, а також численні об’єднання вчителів, у тому числі й Товариство Вчителів Вищих Шкіл, які здавна займалися проблематикою навчання вчителів .

У XIX столітті поляки, працюючи над новими концепціями підготовки вчителів, значну увагу приділяли вдосконаленню підготовки вчителів і шкільній практиці, спираючись на досвід Франції, Великої Британії, Австрії та Швейцарії. Педагоги Польщі за основу брали рішення французьких та англійських учительських семінарів, зокрема у підготовці вчителів надавалась перевага об’єднанню теоретичного навчання з практичним (розширенню циклу шкільних практик).

2. ХАРАКТЕРИСТИКА 40-80-Х РР. ХХ СТОЛІТТЯ В ПОЛЬЩІ.

Переломними в освіті Польщі є 40-80-ті рр. ХХ століття. Подаємо їх характеристику за І. Ковчиною.

Таблиця 1

Історичний розвиток професійної підготовки вчителів у Польщі.

Періоди (ХХ ст.) Характеристика

Роки	Події
Сорокові роки	Домінувала курсова форма організації підготовки вчителів і поступово викристалізовувалася структура 4-річного педагогічного ліцею.
П’ятидесяті роки	У 1954 році були створені дворічні педагогічні курси на базі середньої освіти, інтенсивно діяли педагогічні ліцеї, в яких з 1957 року термін навчання було продовжено до 5 років.
Шестидесяті роки	Основна увага в системі підготовки майбутніх учителів була перенесена з педагогічних ліцеїв на учительські курси, які мали задовольнити кількісні та якісні вимоги, що передбачено Законом 1961 р. У 1968 р. було створено Вищу педагогічну школу – перший заклад вищої професійної освіти.
Семидесяті роки	Ліквідовано учительські курси, запроваджено навчання і перепідготовка вчителів.
Восьмидесяті роки	Поновлення діяльності дворічних учительських курсів за профілем початкової школи та подальшими пошуками нових можливостей підготовки вчителів на стаціонарній та заочній формах навчання на рівні вищої школи – на п’ятирічних (а для випускників середньої школи – трирічних) та магістерських курсах.
Дев’яності роки	У 1994 році була розроблена нова Концепція загальної освіти. Поняття «система навчання» замінено терміном «система освіти».

Розвиток народної освіти у Польщі, як і в усіх колишніх соціалістичних країнах, визначається суспільно-політичними умовами.

У 80-ті роки Польщу охопила глибока суспільно-політична криза.

Ліквідація колишнього державно-політичного устрою, порушення домінуючого типу раціональності, заперечення багатьох колишніх авторитетів,невизначеність суспільного життя, невпевненість щоденного існування все це негативно впливало на виховання молоді. Відбувалося розхитування основ, посилилися симптоми розгубленості у світі цінностей, досить активно поширювалося поле негативних явищ.

Особливо гостро проблема кадрового дефіциту постала в кінці 80-х років, оскільки кількість молодих учителів у школах різко скоротилася, що призвело до зниження якості навчання і виховання. Це відчувалося в тих навчальних закладах, де необхідно було навчання і виховання дітей організовувати «з нуля» в умовах різкого зниження інтересу до проблеми освіти учнів і батьків. Дефіцит кадрів змушував керівні органи освіти протягом багатьох років здійснювати пошук різних форм підготовки і перепідготовки вчителів. Таку критичну ситуацію із професійним рівнем учительства можна порівняти хіба що із повоєнними роками, коли урядом було затверджено спеціальну програму підготовки і перепідготовки вчителів. Підготовка вчителів шляхом використання курсових форм була викликана значним зростанням потреб у вчителях для шкіл різного типу. Крім того, часто ці курси слугували основою для дворічних підготовчих класів для вступу у педагогічні ліцеї .

Ф.Шльосек у своїх працях наголошує, що з 90-х років у Польщі панує думка, що капітал людей стане в майбутньому фактором, який свідчитиме про успіх проведених нині суспільно-економічних реформ. Тому вчений звертає увагу на необхідність змін насамперед системи освіти, яка сформувалася в інших політичних та економічних умовах і була до них пристосована. «Сьогодні в Польщі поняття «система навчання» замінено терміном «система освіти», що розуміється значно ширше» . Польська система педагогічної освіти готує вчителів двома істотно різними шляхами, у двох правничо-адміністративних системах, у двох різних середовищах – академічному та освітянському. ВНЗ визначають кількість студентів, напрями та форми (одно- чи двоступеневу) систему підготовки. Координацією роботи всіх ВНЗ (отже, і підготовки вчителів) займається Головна рада вищої школи в Польщі (Rada Głowna Szkolnictwa Wyższego). Міністр освіти може вплинути на педагогічну освіту через цю Раду, а також через визначення ним кваліфікаційних вимог до педагогів.

Учителів готують:

а) університети, які забезпечують найвищий рівень підготовки до роботи в основних і середніх школах у таких видах програм навчання: п’ятирічні магістерські програми для вчителів-предметників та для вчителів шкіл усіх рівнів; до навчання другого рівня протягом трьох років (для випускників дворічних педагогічних училищ); дворічне навчання другого рівня для випускників трирічних педагогічних коледжів чи колегій (kolegium nauczycielskie); післядипломне навчання чи підготовку вчителів, які мають магістерські дипломи. Університети готують до викладання лише одного предмету;

б) вищі педагогічні школи, за програмами і структурою подібні до університетів – готують учителів для всіх видів шкіл. Новим явищем є трирічне професійне навчання (studia zawodowe) в рамках указаних вищих навчальних закладів. Видається диплом ліценціата, якого досить для основної школи та позашкільких закладів. Такі програми і дипломи ввело МНО у 1990 р. Ліценціати можуть продовжити навчання до рівня магістра у ВНЗ;

в) ВНЗ (економічні, технічні, медичні, мистецькі та сільськогосподарські), які частково підпорядковані іншим міністерствам. Вони організовують педагогічну підготовку в обсязі 270 академічних годин (по 90 годин з психології, педагогіки і методики викладання профільної дисципліни) для студентів, які хочуть стати вчителями;

г) вища школа зі спеціальної педагогіки (Wyższa Szkoła Pedagogiki Specjialnej) готує викладачів для спеціальних закладів усіх рівнів.

Демократичні реформи дали відчутні наслідки. Якщо у 1990/91 навч. році на педагогічних відділеннях ВНЗ навчалося 57 380 студентів, то в 1995/96 – 127 560. Головною причиною такого зростання є збільшення кількості студентів-заочників.

У Польщі до занять у педагогічних ВНЗ допускаються особи фізично здорові, які успішно склали вступні екзамени. Надмірна фемінізація освіти призвела до того, що вступники-чоловіки мають певні переваги перед випускницями-жінками. Молоді вчителі мають ґрунтовні знання, але їхню професійно-педагогічну підготовку директори шкіл та інших закладів вважають недостатньою. Тому запроваджено стажування молодого вчителя у досвідчених колег.

Під час формування вчительських колегій і ліценціатських студій Польщі допомагають країни Євросоюзу, США і Канада. Для їх викладачів працюють особливі курси, майже всі стажуються за кордоном. В удосконаленні програм підготовки вчителів беруть участь західні експерти. У школах Польщі викладають особи з середньою освітою і такі, що не мають педагогічної фахової підготовки. Для них, є чимало форм до навчання чи підвищення кваліфікації учителів:

а) п’ятирічне навчання для тих, хто має шкільний атестат;

б) трирічне навчання осіб, які мають дипломи дворічних педагогічних училищ;

в) дворічне додаткове навчання для тих, хто хоче отримати право викладати другий предмет;

г) дворічне заочне доповнене навчання другого рівня для дипломантів трирічних учительських колегій.

3. ПРОБЛЕМИ І ТРУДНОЩІ, ПОВ’ЯЗАНІ З РЕФОРМУВАННЯМ ОСВІТИ У ПОЛЬЩІ. ВИДИ ІНСТИТУЦІЙ, ЩО ГОТУЮТЬ ДО УЧИТЕЛЬСЬКОЇ ПРОФЕСІЇ НИНІ.

Проблеми і труднощі, пов’язані з реформуванням освіти у Польщі, були такими ж, як і в інших країнах Європейського Співтовариства. Вони стали предметом уваги соціологів, істориків, педагогів, науковців .

Нині в Польщі до учительської професії готують три види таких інституцій.

1) Трирічні учительські колегії, які підлягають відділу (тобто воєводським освітнім властям) освіти і готують майбутніх учителів до роботи в школі найчастіше в традиційний спосіб. Багато вчительських колегій не має постійних контактів з вищими школами, значна кількість працівників учительських колегій – що мають найвищій науковий ступінь доктора – не мають відповідних професійних кваліфікацій до навчання конкретних предметів. Нерідко звичайні вчителі польської мови проводять заняття з психології, дидактики, загальної теорії виховання чи історії педагогічної думки.

2) Трирічні державні і недержавні вищі професійні школи, в яких студенти навчаються на денній та заочній формі навчання. Випускники цих шкіл одержують диплом ліценціата, що свідчить про досягнення першого ступеня вищої освіти. Рівень навчання у вищих професійних школах дуже диференційований.

3) Університети, вищі педагогічні школи, педагогічні академії а також політехнічні університети, в яких у системі денних або заочних відділень, після отримання ступеня ліценціата, можна одержати диплом магістра. У цих вищих школах, а особливо в університетах можна виділити принаймні три форми організації навчання вчителів: учительські навчання проводяться паралельно з предметним навчанням; існують так звані учительські стежки, що полягають у заняттях, які готують до учительської професії (з методики, педагогіки, психології); навчання відбувається в університетських учительських колегіях, які, – на відміну від учительських колегій – готують до викладання у початковій школі .

4. СТРУКТУРНО-ПРОГРАМНІ ЗМІНИ У ПОЛЬЩІ. НОВА СИСТЕМА ОСВІТИ ПОЛЬЩІ.

У 1999 році були розроблені (1999–2007 рр.) структурно-програмні зміни у Польщі. Впровадженню реформ сприяло розв’язання завдань, які випливають із зв’язків з Європейським Союзом та змін, пов’язаних з реформами державного устрою. Існуючий демографічний спад, тобто зменшення кількості дітей шкільного віку, призводить до того, що найближчі роки будуть особливо корисним моментом для реформ. Новий шкільний устрій охоплює етапи освіти від дитячого садка до аспірантури.

Першочерговою ланкою навчання є 6-річна початкова школа для дітей віком від 7 до 13 років. Передує їй необов’язковий дитячий садок з однорічним підготовчим класом, до якого перед реформою ходили майже 100% дітей. Наступним щаблем навчання є 3-річна гімназія для учнів від 13 до 16 років.

Після закінчення гімназії молодь переходить до 3-х річного профільного ліцею або 2-х річної професійної школи. Ліцей має загальноосвітній характер і зорієнтований за профілями, а його випускник може розпочинати навчання у ВНЗ. Професійна школа дає профільні кваліфікації та можливість продовжити навчання у дворічних додаткових ліцеях, які дають право навчатися у ВНЗ. Обидва типи шкіл реалізують право обов’язкового навчання до 18 років, дають можливість для подальшої науки.

Вищі школи мають проводити набір випускників до двох типів ВНЗ професійних та академічних, які пропонують освіту першого ступеня. Після вищої професійної школи, і після першого ступеня академічної освіти можна продовжити навчання на магістерському рівні, отримавши високий рівень професійних компетенцій. Після вищої освіти передбачається аспірантура.

Нова система освіти Польщі передбачає відповідні етапи контролювання навчання, а саме:

· перевірка компетенцій учня після закінчення початкової школи,яка не носить селекційний характер, а лише дає інформацію про рівень осягнення випускника 6-ти річної початкової школи;

· профорієнтаційна перевірка – організована після закінчення навчання в гімназії, метою якої є визначення рівня знань та умінь учнів, а також їх нахилів до професійних компетенцій. Результати подаються у бальній формі. Від кількості отриманих балів залежить в майбутньому доступ до різних шкіл і рівнів ліцеїв та професійних шкіл без вступного іспиту;

· державні випускні екзамени організовано на основі правил, що стосуються програми «Новий атестат зрілості (НАЗ)». Підготовка вчителів в освітньому середовищі відбувається через педагогічні курси для випускників вищих навчальних закладів, які в навчальному плані не мають педагогічної практики, педагогічних предметів, дидактики і психології. Ухвалення Міністра національної освіти і спорту з 2002 року у справі підготовки вчителів, визначило число годин психолого-педагогічних предметів, а також годин на педагогічні практики.

У період трансформації Міністерство національної освіти через ухвалення кваліфікацій, що вимагають від учителів, впливає на підготовку вчителів у вищих навчальних закладах. Закон, виданий МНО в 2002 році достеменно визначає кваліфікаційні вимоги вчителя. Кваліфікації учителів піддаються верифікації при професійному авансі, який не дає можливість працювати вчителю без кваліфікації або працюючим врозріз з цими кваліфікаціями.

Великі надії на позитивні зміни в традиційній моделі навчання дає розроблений і поданий до публічної дискусії проект ухвалення Міністра національної освіти і спорту від 19 березня 2004 року, який на основі статті 4 уставу 2 пункту 4 Закону про вищу шкільну справу опрацювало стандарти навчання вчителів (Закон з 2004 року). У проекті запропоновано всім ВНЗ, які навчають учителів, уніфікувати стандарти в сфері сформульованих форм навчання, у рамках учительської ординатури у вищих професійних закладах,що дають освітній магістерський рівень та післядипломне навчання.

ВИСНОВОК

Всебічна реформа освіти в Польщі, розпочата в кінці 90-х рр. ХХ століття, охопила всі ланки системи освіти – її структуру, зміст, управління, фінансування, підготовку вчителів… Розвиток польської системи освіти відбувається у напрямі будівництва єдиного європейського простору і за темпами не відстає від передових країн Західної Європи. Стратегією реформи є створення принципово нової системи освіти, яка б надавала можливість кожній людині отримати і постійно поповнювати знання протягом усього її активного життя – системи безперервної освіти.

В умовах освітніх перетворень в Україні досвід Польщі представляє особливий інтерес, оскільки ця держава є однією з найбільш близьких до нас за географічним положенням, культурою, багатовіковими історичними зв'язками та слов'янським менталітетом. Завдячуючи співробітництву між нашими країнами в царині педагогічної науки і практики, досвід Польщі доступний, активно вивчається і вже сьогодні представлений значним науковим доробком.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ковчина І. М. Реформування загальної середньої і педагогічної освіти

в Польщі у 80–90-х роках ХХ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Професійна педагогіка» / Ковчина І. М. – К., 1997. – 19 с.

2. Ковчина І. М. Педагогічна освіта в Польщі у 80–90-х роках ХХ століття: Монографія / За заг.ред. Н. Г. Ничкало. – К.: Колос, 2000. – 142 с.6.

3. Василюк А. Система освіти Польщі: структура, управління, фінансування, підготовка вчителів // Освіта і управління. – 1998. – Т. 2, Число 1. – С. 166–176.