Становлення і розвиток педагогічної професії

Професія вчителя є однією з найдавніших. Саме завдяки спеціально організованій педагогічній діяльності оволодівають усіма іншими професіями. Необхідність передавання нагромадженого суспільного досвіду новим поколінням, підготовка їх до життя і праці зумовила виокремлення навчання і виховання в самостійну суспільну функцію. Перші школи виникли в країнах
Давнього Сходу у період формування рабовласницького суспільства. У Давньому Шумері, Вавилоні, Єгипті, Ассирії, Фінікії вчителями були переважно жерці, які становили привілейовану касту. Знання вони передавали від батьків до дітей, але існували й школи для жерців при храмах і у великих містах. Соціальний статус учителя був надзвичайно високим.
У шумерських джерелах, датованих 3500 р. до н. е., було зафіксовано першу згадку про школу. У Давньому Шумері навчальний заклад називали "будинок табличок", а вчителя - "батько будинку табличок" (давні шумери писали по мокрій глині на глиняних табличках, звідси й назва закладів для навчання). У давніх китайських хроніках, які дійшли до сьогодні, згадується, що ще в XX ст. до н. е. в країні існувало відомство, яке керувало справами освіти народу, призначало на посади вчителів із наймудріших представників суспільства.
Уперше слово "школа" застосували в середині І тис. до н. е. у Давній Греції, де вчителями були вільні громадяни, їх називали граматистами, педономами, дидаскалами чи педотрибами. Тоді виник і термін "педагог", але з іншим значенням, ніж тепер: педагогами називали рабів, які водили дітей рабовласників до школи (буквальний переклад цього слова з грецької - "дітоводій").
Державним службовцем учитель став у Давньому Римі. Призначав його сам імператор, який затверджував також особливий склад учителів для кожного типу шкіл, коло їх обов'язків і суми гонорару. Учителями ставали державні чиновники, які добре знали науки, багато подорожували, володіли кількома мовами, знали культуру, звичаї інших народів.
У середні віки вчителями були, як правило, духовні особи (священики, монахи). Поведінка, статус, методи роботи, обов'язки вчителя диктувалися релігійними канонами. Особливі вимоги ставили до особи вчителя у системі єзуїтського виховання (абсолютна субординація вчителів за церковними званнями, чернечий спосіб життя, сувора дисципліна і висока вимогливість до себе та учнів). Дещо пізніше в містах обов'язки вчителя могли виконувати і наймані особи. У середньовічних міських школах, університетах педагогами дедалі частіше ставали люди, які здобували спеціальну освіту.
Обов'язки вчителів у Київській Русі збігалися з обов'язками батьків. Тут їх називали майстрами, виявляючи повагу до особистості наставника, а майстрів-ремісників, що передавали свій досвід, - учителями.
У період капіталізму професія вчителя набувала масовості, збільшувалася кількість приватних учителів. У процесі формування перших буржуазних держав з'явився досвід спеціальної педагогічної освіти. У законодавчих актах держава вже чітко формулювала свої вимоги до вчителів. Вони ставали штатними працівниками у численних школах і училищах різних типів. У ХУП-XIX ст. у дворянських і буржуазних сім'ях навчали і виховували дітей домашні наставники і вчителі (гувернери).
Діяльність сучасного вчителя охоплює навчання і виховання учнів у школі та інших типах навчально-виховних закладів, класне керівництво, проведення позакласної роботи, зв'язок з батьками, пропаганду педагогічних знань серед населення тощо.
Підготовка вчителів в Україні здійснюється у педагогічних університетах, інститутах, коледжах, училищах. З'явилися нові типи педагогічних навчальних закладів, розширюється діапазон спеціальностей підготовки майбутніх фахівців у вищих педагогічних навчальних закладах, що супроводжується якісними змінами у підготовці педагогічних кадрів.

Мовленнєва комунікація вчителя

Вислів "мовлення вчителя", як правило, використову­ють, коли говорять про усне мовлення (на відміну від письмового в педагогічній діяльності). Під усним мовлен­ням розуміють як сам процес говоріння, так і результат цього процесу — усні вирази.

Мовлення вчителя — це мовлення, пристосоване для розв'язання специфічних завдань, що виникають у педаго­гічній діяльності, спілкуванні Можна говорити про профе­сійні особливості мовленнєвої діяльності педагога, а саме:

а) ця діяльність спеціально організується вчителем, він ке­рує нею залежно від умов педагогічного спілкування;

б) кінцевим результатом її є досягнення гуманістично спрямованої мети, пов'язаної з вихованням учнів;

в) добір мовних і мовленнєвих засобів здійснюється залежно від потреб, завдань взаємодії вчителя з учнями; їх ефектив­ ність прогнозується;

г) мовленнєва діяльність педагога в реальній ситуації спілкування будується на відтворенні (рефлексії) стану, поведінки, реакції учнів, вона регулю­ється змістом зворотної інформації, яку отримує вчитель;

д) мовлення вчителя є предметом його педагогічного ана­лізу й самоаналізу, постійного самовдосконалення.

Мовлення вчителя буває у двох різновидах — у моноло­зі (монологічне мовлення) і в діалозі (діалогічне мовлен­ня). Форми цього мовлення різноманітні. Найпошире­нішими формами монологічного мовлення вчителя є розповідь, шкільна лекція, коментар, пояснення (правил, законів, термінів тощо), розгорнуті оціночні судження (мотивація оцінки знань, поведінки, позаурочної діяльно­сті школярів). Діалогічне мовлення вчителя широко пред­ставлене в різного роду бесідах з учнями, які будуються у формі запитань і відповідей.

Аналізуючи мовлення педагога, часто використовують вираз "комунікативна поведінка". В сучасній науковій літературі під комунікативною поведінкою розуміють не просто процес говоріння, повідомлення чогось, а таку ор­ганізацію мовлення й відповідно до нього невербальної поведінки вчителя, яка впливає на створення емоційно-психологічної атмосфери педагогічного спілкування, на характер взаємин між учителем та учнями, на стиль їхньої діяльності (А. А, Леонтьев. Педагогическое общение; То А, Ладьіженская. Живое слово: Устная речь как сред-ство-и- предмет общения; В. А. Кан-Калик, Учителю о педагогическом общении).

Комунікативна поведінка вчителя оцінюється відповідно до того, що і як'він говорить, які в нього жести, рухи, вираз обличчя, який підтекст мають його слова, на яку реакцію учнів розраховані. В реальних ситуаціях шкіль­ного життя —~ на уроках, перервах, в післяурочній діяль­ності — мовленнєва сторона спілкування становить склад­ну поліфонію реплік, розповідей, запитань, оціночних суджень, відповідей, зауважень, емоційних реакцій. Ця специфічна атмосфера — результат комунікативної по­ведінки вчителя і учнів. Щоразу вона неповторна і в цьому розумінні — миттєва. І слід знати, що в пам'яті учнів після зустрічі з учителем залишається не тільки пізна­вальна інформація, яку він дав, а й та атмосфера, якою супроводжувалося їхнє спілкування. Учні несуть у собі настрій, враження від зустрічі з педагогом, пам'ять про його погляд, інтонацію, тональність мовлення, спосіб реа­гувати на поведінку його вихованців. Тому так важливо, плануючи зустріч із школярами, обміркувати не тільки зміст спілкування (про що я буду з ними говорити), а й особливості свого мовлення і комунікативної поведін­ки (як я буду говорити, які вербальні і невербальні засо­би допоможуть мені бути виразним, переконливим, ко­ректним, яку емоційну атмосферу спілкування я хотів би створити).

Педагогічна ефективність мовлення вчителя багато в чому залежить від рівня володіння мовою, вміння здійс­нювати правильний вибір мовних засобів. Педагогічна ефективність комунікативної поведінки вчителя переду­сім залежить від того, який стиль спілкування з учнями взагалі притаманний учителеві, які в нього установки на взаємодію з учнями, якою мірою він відчуває психоло­гічні особливості ситуації мовлення» Так, можна поміти­ти різницю в комунікативній поведінці між учителем-автократом і учителем-гуманістом, учителем, який байду­же ставиться до учнів і який зорієнтований на співробіт­ництво з ними»

У вчителів, стиль спілкування яких з учнями будується на основі дружнього ставлення до них, комунікативна поведінка завжди спрямована на встановлення особистісного і пізнавального контакту, запобігання негативним реакціям або зняття їх, створення ситуації "ми" — ситу­ації спільних роздумів і переживань. Мовлення вчителя має особистісне забарвлення, воно інтонаційно виразне_г щире і безпосереднє.

Комунікативна поведінка вчителів, орієнтованих на авторитарні засоби спілкування, як правило, створює в учнів психологічні і естетичні бар'єри у стосунках з педагогами. Мовлення таких учителів здебільшого не­виразне, сухе, з інтонаціями байдужості або заляку­вання.

Отже, рівень майстерності мовленнєвої діяльності вчи­теля визначається рівнем культури його мовлення і спря­муванням його комунікативної поведінки.